Нетішин – це маленьке містечко на самій півночі Хмельницької області. Перша історична згадка про нього датується аж 1542 роком. Колись це було невеличке селище, наймогутнішою будівлею якого був цегляний п’ятиповерховий млин, який, порівняно із маленькими хатиночками, нагадував якогось архітектурного монстра, але хатиночки вистояли, а від монстра лишився тільки скелет, що наскрізь просвічує пустими ребрами. Ці останки купив місцевий підприємець, аби зробити там кав’ярню.

Перший будинок сучасного Нетішина з’явився у 1980 році, інші – значно пізніше. Через це здається, ніби місто насправді не існує, а є лише вправною імітацією задля якоїсь дивної мети. Мета, мов сплячий дракон, видніє на обрії. Це два енергоблоки атомної електростанції потужністю у один Гігават кожен.

У газеті, що виходить на АЕС, докладно розписано, що бетонний кожух станції здатен витримати удар від прямого попадання літака МІГ-29, потужний землетрус або підрив 5000 тонн тротилу. Але мешканці про такі сюрпризи навіть не думають: електроенергія, яку виробляє АЕС, продається за кордон, що забезпечує всіх нетішинців непоганим прибутком. Гроші вони залишають у супермаркетах, де можна купити те саме, що й у Києві. Для тих, хто прагне духовної їжі, швидко на гроші АЕС побудовано багато храмів майже всіх наявних конфесій.

Є тут і свої маленькі трагедії: на окраїні міста, звідки за 10 хвилин можна дійти до іншої окраїни, розбилося авто із парою, що саме поверталася із РАГСу, наречені загинули. Є й досягнення: дві олімпійські чемпіонки з фехтування Олена Хомрова та Галина Пундик.
Нетішин – тихе місто. Якщо на одному його краю гавкне собака, то буде чути на іншому, в ньому немає ніякого транспорту, окрім таксі та міжміських автобусів. Але ті, хто слухати цю тишу більш не в змозі, віддають перевагу залізниці.

Джерело: Офіційний блог Олега Шинкаренка.